14.Російський балет

Російський балет Сергія Дягілєва

Російський балет Сергія Дягілєва або просто «російський балет», Ballets russes — Балет ва компанія, заснована в 1911 р. російським театральним діячем і мистецтвознавцем Сергієм Дягілєвим. Виросла із «Російських сезонів» 1909 року і функціонувала протягом 20-ти сезонів до смерті Дягілєва в 1929 році.

Естетичні орієнтири

Дягілєв мав талант знаходити обдарованих людей і розкривати їх здібності. В його команді працювали:

•         хорегографи Вацлав Ніжинський, Леонід Мясін, Михайло Фокін, Серж Лифар, Джордж Баланчин
•          художники по костюмах декораціях Леон Бакст і Олександр Бенуа, з якими Дягілєв товаришував ще в об'єднанні «світ мистецтва», пізніше також Пабло Пікассо, Андре Дерен, Коко Шанель, Анрі Матісс, російські авангардисти Наталя Гончарова, Михайло Ларіонов, Наум Габо, Антуан Певзнер.
•          композитори Ріхард Штраус, Ерік Саті, Моріс Равель, Сергій Прокоф'єв, Клод Дебюссі та, особливо, Ігор Стравінський.

З самого початку основним напрямком хореографії його сезонів стало прагнення розсунути рамки класичного балету. Експерименти з танцювальними формами Ніжинського випереджали час і тому були не відразу прийняті глядачами. Фокін додав рухам богату пластику. З самого початку основним напрямком хореографії його сезонів стало прагнення розсунути раа продовжувач закладених ним принципів Мясін збагатив хореографію ламаними і химерними формами. Баланчин ж остаточно відійшов від правил академічного танцю, надавши своїм балетів більш стилізоване і експресіоністичне звучання.

Сезони Дягілєва — особливо перші, в програму яких входили балети «Жар-птиця», «Петрушка» і «Весна священна» — зіграли значну роль в популяризації російської культури в Європі і сприяли встановленню моди на все російське. Наприклад, англійські танцівники Патрік Хілі-Кей, Еліс Маркс і Хільда Маннінгс взяли російські імена (відповідно Антон Долін, Алісія Маркова та Лідія Соколова), під якими і виступали в трупі Дягілєва. Популярність його сезонів призвела і до захоплення європейців традиційним російським костюмом і породила нову моду — навіть дружина короля Великобританії Георга VI виходила заміж у «сукні, що перефразовує російські фольклорні традиції».

Бойко Марія,IV-Б.

13.Японський театр

Японський театр

Но (яп. 能, のう, «ефектність», «майстерність») — традиційний театр в Японії. Розвинувся з середньовічного мистецтва співу й танцю саруґаку.

Початково словом «но» позначали будь-який танок з піснею, такі як саруґаку або монастирські енненмай, проте з розвитком перших, ним стали позначати лише саруґаку.

У 13 — 16 століттях, в період Муроматі, театр но набув розквіту завдяки старанням драматургів Кан'амі та його сина Дзеамі. Сучасних рис театр набув у 18 столітті, в середині періоду Едо.

У виставі кожній но бере участь декілька осіб: актори (таті-ката), співаки (дзіута-ката) та музики (хаясі-ката). Актори поділяються на три категорії: виконавців головних ролей (сіте-ката), виконавців допоміжних ролей (вакі-ката) і виконавців інтермедій (кьоґен-ката). Співаки перебувають в ролі головних виконавців (сіте-ката). Музики акомпанують на флейті, малому і великому барабанах. На початок 21 століття збереглося 5 шкіл, в яких навчають виконанню ролей сіте, 3 школи, в яких опановують мистецтво другорядних акторів вакі, 2 школи інтермедій та 14 шкіл, де навчають традиційній музиці для театру но.

П'єси но називаються йокьоку, що дослівно означає «пісні і мелодії». Вони поділяються на 5 видів. Збереглося лише 240 п'єс, які можуть бути відтворені сучасними театральними труппами.

Харенко Роман, IV-Б.

Кабукі (яп. 歌舞伎, букв. «пісня, танець, майстерність») — один з видів традиційного театру Японії. Становить синтез співу, музики, танцю і драми, виконавці використовують складний грим і костюми з потужним символічним навантаженням.

Жанр кабукі утворився в XVII столітті на основі народних пісень і танців. Початок жанру поклала Окуні, служниця святилища Ідзумо Тайся, котра у 1602 р. стала виконувати новий вид театралізованого танця у висохлому руслі ріки неподалік Кіото. Жінки використовували жіночі та чоловічі ролі в комічних п'єсках, сюжетами яких були випадки з повсякденного життя. Новий жанр швидко став популярним, Окуні навіть запрошували виступати перед Імператорським двором. На гребні успіху нового виду театрального мистецтва почали виникати конкуруючі трупи, що дало початок зародженню театра кабукі, як сполучення драматичного і танцювального мистецтва, в якому всі ролі виконувалися жінками.

Спочатку, кабукі ставив переважно з грубі та непристойні вистави; багато акторок вели аморальний спосіб життя. Через це для назви кабукі іноді використовували омонім (яп. 歌舞妓, кабукі, «театр співаючих і танцюючих куртизанок»).

У сучасній Японії кабукі лишається доволі популярним жанром — він найпопулярніший вид театрального мистецтва серед усіх традиційних японських драматичних жанрів. Багато провідних акторів кабукі часто знімаються у кіно і на телебаченні (відомий актор-онаґата Бандо Тамасабуро V зіграв декілька ролей (у тому числі й жіночих) у кінофільмах).

У деяких театральних трупах жіночі ролі знов стали виконувати жінки, а після Другої Світової війни був сформований повністю жіночий колектив кабукі Ітікава Кабукі-дза. Пам'ять засновниці жанру, Окуні, була увічнена в статуї в кіотському районі Понтотьо у 2003 році.

24 листопада 2005 року кабукі ввійшов у «Третю Декларацію шедеврів усного спадку людства» ЮНЕСКО.

Габлюк Богдан,IV-Б.

12.Музичні ритми Америки.

Блюз (англ. blues — скор. від blue devils — меланхолія, нудьга) — жанр вокального та інструментального музичного мистецтва, що належить головним чином до джазу.

Джаз (англ. jazz) — форма музичного мистецтва, що виникла на межі XIX—XX століття в США як синтез африканської та європейської культур та отримала згодом повсюдне поширення. 

Поп-музика (англ. pop music, скороченння від popular music — популярна, загальнодоступна музика) — поняття, що охоплює різноманітні стилі, жанри та напрями масового музикування. Феномен поп-музики сформувався передусім в англомовних країнах Заходу як явище молодіжної культури.

Рок-музика (англ. Rock) — узагальнена назва низки напрямків популярної музики другої половини XX століття, що походять від рок-н-ролу та ритм-енд-блюзу. Термін Rock очевидно є скороченням від Rock'n'roll і дослівно перекладається як «хитати(ся); трясти(ся)».

Michael Joseph Jackson

Майкл Джозеф Джексон — американський співак, танцюрист й автор пісень, котрий досяг міжнародної популярності у віці 12 років як соліст дитячого гурту «П'ятірка Джексонів» (англ. Jackson 5), а згодом став одним із комерційно найуспішніших сольних артистів в історії. Володар численних премій та нагород; уважається «королем поп-музики».

Найбільшим визнанням користуються три альбоми, записані під керівництвом продюсера Квінсі Джонса, — «Off the Wall» (1979), «Thriller» (1982) і «Bad» (1987), причому «Thriller» занесений у Книгу рекордів Гіннесса як диск, що був розпроданий найбільшим накладом за всю історію музики (108 млн. примірників, станом на 2010 рік).

В активі Джексона тринадцять премій «Греммі», стільки ж разів він піднімався зі своїми піснями на перший щабель американських чартів продаж. Двічі його ім'я занесене в Зал слави рок-н-ролу — як учасника гурту «П'ятірка Джексонів» (1997), так і сольного виконавця (2001).

Керімова Юлія, IV-Б.

Whitney Elisabeth Houston

Вітні Елізабет Х'юстон (9 серпня 1963, Нью-Арк, США — 11 лютого 2012, Беверлі-Хіллз, США) — американська поп-співачка, що співала також у стилях R&B та ґоспел. Одна з найуспішніших співачок світу і ймовірно, разом із Майклом Джексоном, — серед чорношкірих музикантів: кількість проданих нею записів оцінюють у 170 мільйонів примірників.

Розпочала творчу кар'єру 1985 року, видавши епонімний альбом. Зігравши одну з головних ролей та виконавши музичні партії у фільмі «Охоронець», (англ. «The Bodyguard») широкою популярністю користувалась у 1992. Її балада «Завжди кохатиму тебе» (англ. «I Will Always Love You»), виконана в кінофільмі, стала світовим хітом.

Згідно з «Книгою рекордів Гіннесса», Х'юстон є найбільш нагородженою артисткою за всі часи (англ. «The Most Awarded Female Artist of All Time»). Зокрема це 6 нагород «Ґреммі», 15 нагород «Billboard Music Awards», 21 нагорода «American Music Awards», дві нагороди «Еммі», «BET Lifetime Achievement Award» та інші.

Харина Ірина,  IV-Б.

 Louis Armstrong

Луї Армстронг (4 серпня 1901, Новий Орлеан, США — †6 липня 1971, Нью-Йорк, США) — американський джазовий музикант: трубач і співак, у США відомий як король джазу. Його записи 1920-х років у Чикаго з гуртами «Хот-Файв» і «Хот-Севен» принесли йому популярність за особливе тепле звучання труби, майстерність імпровізації й особливий низький хрипкий голос; у 1922 році відправився грати в Чикаго в оркестрі Джо Олівера. Знімався в кіно.

Першу музичну освіту здобув у виправному закладі для «кольорових» підлітків, куди потрапив за стрілянину з пугача на вулиці в Новий рік. Звільнившись, колишній лідер тюремного духового оркестру досить швидко знайшов роботу. У 18 років його узяв у свій ансамбль вельми авторитетний тромбоніст Кід Орі; проте сам Луї Армстронг вважав своїм справжнім вчителем корнетиста Джо «Кінга» Олівера.

У складі «Креольського джаз-банду» Олівера в Чикаго Армстронг зробив свої перші записи. У 1924 році він за наполяганням своєї дружини Ліл Хардін почав самостійну кар'єру. У 1925 році Луї Армстронг організував свою «Гарячу п'ятірку» — перший джазовий імпровізаційний ансамбль. Зроблені в ці роки записи прийнято вважати першими сторінками золотої книги джазової класики, адже саме тоді Армстронг почав співати. Спочатку це був «скет» — вокальне звуконаслідування трубі; вокал із словами прийшов пізніше.

Ніколенко Валерія,IV-Б.

11.Музична культура Індії і Далекого Сходу

Індійські танці

Танці в Індії охоплюють широкий спектр форм танцю, починаючи від стародавніх класичних або релігійних народних танців до сучасних стилів.

Три найвідоміших індійські божества, Шива, Калі і Крішна, як правило, представлені в танці. Існують сотні індійських народних танців, таких як Бгангра, Бігу, Самбалпура, Чхау і Гарба, а також інші танці представлені на регіональних фестивалях. Індія пропонує багато форм класичних індійських танців, кожна з яких може бути простежена у різних частинах країни. Показ індійських танцювальних стилів в індійських фільмах ознайомив із індійськими танцями світову аудиторію.

Класичні індійські танці

В індуїзмі, танці завжди відігравали важливу роль в побуті, часто танець представляв собою як версію молитви, в інших випадках його поєднували з міфологічним темами з уяви індійського суспільства. Також не дивно, що в Індії величезну кількість класичних танців, розроблено саме з елементами гри. Танець є одним з найрозвиненіших форм мистецтва в Індії. Часто, навіть незначні рухи і вирази обличчя несуть якесь символічне значення. Класичні танці, як правило, покладені на літературну основу, або ж черпають мотиви саме з літературних першоджерел.

Найвідомішими індійськими народними танцями є бхангра в Пенджабі, біху в Ассам, чхау в Західній Бенгалії, Джаркханді та Орісса і гхумар в Раджастані. Індійською національною академією музики, танців і драми надала статус класичних восьми танцям. Це: бхаратанатьям штата Таміл-Наду, катхак в Уттар-Прадеш, катхакалі і мохіні-аттам в Кералі, кучипуді в Андхра-Прадеш, маніпурі в Маніпурі, одіссі в Оріссі і саттрія в Ассамі. Доволі багато в Індії регіональних народних танців. Їх застосовують в різних випадках, наприклад, на весіллях, місцевих громадських заходах, або ж зборі урожаю чи початку мусону.

Виконала Харина Ірина, IV-Б.