4.Видатні живописці Іспанії

Ель Греко

Ель Греко (El Greco), справжнє ім'я Доменікос Теотокопулос, (1541 — †7 квітня 1614)  — іспанський художник грецького походження. Один із представників Критської школи.

Походження і навчання

Народився на Кіпрі. Зберіглися дані про гороскоп Ель Греко, за яким він Рак. Отже він народився між 21 червня і 21 липня. Родина була досить заможна. Батько Георгіос Теотокопулос був збирачем податків. Імовірно, родина належала до католицтва. Доменіко мав брата, що доживав віку з ним в Іспанії.

Автопортрети

З документів відомо, що Доменікос писав автопортрети. Патрон Ель Греко у Римі Джуліо Кловіо писав у листопаді 1570 р.: «У Рим щойно приїхав молодий кандієць, учень Тіціана, якого слід вважати (за моєю думкою) одним з найкращих майстрів живопису. Серед своїх творів він намалював свій автопортрет, що вразив майстерністю всіх художників Риму».

Маємо ще один документ про існування другого автопортрету. У посмертному описі майна художника, що успадкував син Хорхе Теотокопулос віднайдено: «Портрет мого батька в рамі з оздобленням». Отже, автопортрети Ель Греко існували, завданням дослідників є або знайти їх, або знайти відомості про їх втрату.

Ель Греко в Римі

За записами Джуліо Кловіо, земляка Ель Греко, можна досить точно взначити, коли він переїхав до Риму — у жовтні-листопаді 1570 року. Отже, у Венеції він не втримався. Кловіо дав рекомендацію до кардинала Алессандро Фарнезе, документ зберігся. Доменікос досить швидко отримав у Римі покровителів з родин Орсіні та Фарнезе. З високоосвітченим Фульвіо Орсіні Ель Греко зійшовся найближче. Так, особиста бібліотека Фульвіо нараховувала близько 1 600 томів і пізніше стала надбанням Ватикану. Полюбляв книжки і Ель Греко. Підстави для наближення були ще й тому, що Фульвіо колекціонував картини.

Римський період митця досить плідний і за власними творами, і за знайомством із життям і творами митців Риму. Написав Доменікос і портрет Джуліо Кловіо (1572, музей Каподімонте, Неаполь).

У подальших творах є невеликий вплив і образів Мікеланджело, особливо скульптури («Покладання Христа у гроб» 1555 р. Мікеланджело і «Бог отець з мертвим тілом Христа (Свята Тріця)» Ель Греко, Прадо, Мадрид). Проте він давно набув індивідуальності і так переробляє чужі композиційні схеми, що їх здатні впізнати лише справжні фахівці.

Родина

(1600–1605, oil on canvas, 81 × 56 cm), Портрет Хорхе Мануеля Теотокопулоса, Museo Provincial de Bellas Artes, Seville

Художник близько зійшовся з Єронімо да лас Куевас, що народила йому позашлюбну дитину. Це був єдиний син Ель Греко — Хорхе Теотокопулос. Причини неможливості шлюбу з жінкою невідомі (можливе невельможне походження чи те, що Ель Греко залишався іноземцем без знання іспанської мови). Все це припущення. Зберігся утаємничений портрет жінки з хутровою накидкою. Можливо, це Єроніма (1577, Глазго, Поллок-хаус). Хлопчисько зі смолоскипом на полотні Похорон графа Оргаса (1587, церква Сан-Тома, Толедо), імовірно є зображенням сина Хорхе.

Є й інший портрет, на якому зображений дорослий Хорхе з палітрою і пензлями в руках.

Особиста бібліотека Ель Греко

Зберігся опис особистої бібліотеки Ель Греко, де поряд з книгами з архітектури, грецькими класиками і італійськими поетами (Петрарка, Аріосто, Тассо) — знаходяться і теологічні праці. Серед останніх — «Про небесну ієрархію» псевдо-Діонісія Ареопагіта, твори якого, написані в другій половині 5 століття, зіграли величезну роль в історії релігійно-філософської думки. Ясно, що ареопагітика надихала майстра. Це був не тільки художник, але й мислитель-містик, у полотнах якого з космічним простором і потойбічним світлом, з екстатичними персонажами і святими фанатиками, втілена ідея вічного католицтва.

Смерть

Ель Греко помер у Толедо 7 квітня 1614 року. Надгробок з порфіру і прах щезли (відомі лише по літературі ,були та зникли) . Зруйновано й будинок в Толедо, де жив художник. Митця забули на три століття.

Гучна посмертна слава у 20 столітті

Мало хто мав таку гучну і потужну посмертну славу в 20 столітті, як Ель Греко. Кожне відкриття документа про нього чи нового оригіналу ставало сенсацією. Але тихим та релігійним творам Ель Греко не заважає марнота марнот цього світу. Як не заважає і захоплення перед портретами його пензля мільонів глядачів в музеях світу. Адже вони давно і напостійно увійшли у вічність.

Про твори Ель Греко видано багато книжок і альбомів. І ще більше їх надрукують. Є багато листівок і репродукцій. В Толедо створено музей митця в одному з палаців тої доби, бо дім майстра не зберегли.

Про Ель Греко знято художні фільми :

·         У США «Ель Греко» з Мелом Фаррелом у головній ролі.

·         У 1966 р.«Ель Греко» режисер Лучано Сальс.

·         У 2007 - режисер Янніс Смарагдіс.

·         У 21 столітті славу Ель Греко множить інтернет.

Миколенко Владислав, IV-Б курс.

    

    Дієго Веласкес

      Дієго Вела́скес (ісп. Diego) (6 червня 1599 — †6 серпня 1660) — іспанський художник. 

      Автор жанрових картин і портретів.

      Біографія

   Дієго Веласкес народився в Севільї в 1599 році, у незаможній дворянській родині вихідців із Португалії. Навчався живопису в рідному місті у Франсиско Еррери-Старшого (Francisco de Herrera) та у Франсіско Пачеко (Francisco Pacheco), з донькою якого, Хуаною Міранді, він одружився в 1618 році.

      
Призначення придворним художником

Молодий художник набув у Севільї досить гарної репутації. Його вчитель Пачеко, а також друзі й земляки намагалися допомогти його кар'єрі. В 1622 р. його вперше було відправлено до Мадриду. Але, попри те, що земляки, які трималися в столиці разом, намагалися йому допомогти, стати перед королівськими очами йому не вдалося.

Засмутившись, Веласкес повернувся до Севільї. Але не встиг він пробути вдома й двох місяців (1623), як його наздогнав лист від севільця, який служив королівським капеланом. Він писав йому, що придворний живописець Родріго де Вільяндрандо помер, і місце стало вакантним. Веласкес негайно відправився до двору, зупинився в будинку свого друга капелана й написав його портрет. Інший севілець, камердинер кардинала-інфанта (королівського брата), відніс портрет до палацу і показав господареві. Кардинал-інфант прийшов у захоплення і відразу замовив Веласкесу свій портрет. На той час зображення каноніка вже побачив і сам король Філіп IV. Йому воно сподобалося настільки, що він наказав братові - кардиналові-інфантові, поступитися йому чергою позування. Так Веласкес нарешті одержав можливість показати себе.

   Картина зчинила фурор («Портрет Філіпа IV із проханням», 1623 р, не збереглася). Веласкесу виплатили гонорар, потім призначили ренту, а також прийняли на посаду придворного художника. Філіп IV повторив йому обіцянку Олександра Македонського до Апеллеса: «ніхто, крім тебе, писати мене більше не буде».

     
Перша подорож до Італії

 Портрет папи Інокентія Х

У 1629—1631 році Веласкес подорожує по Італії. Знайомство з творами великих художників Італії вплинуло на стиль живописця — він зробився більш вільним та блискучим, колорит менш темним в тінях, що передає натуру в яскравому освітленні.

     
Повернення в Мадрид (зрілий період)

У 1634 р. відомий художник отримав почесне звання королівського гардеробмейстера, у 1643 році — камердинера, у 1642—1644 рр. він супроводжував короля в його поході на Арагон.

Друга подорож до Італії

Наприкінці 1648 року Веласкес здійснив другу подорож до Італії - найвдалішим доробком, написаним у цій поїздці, став портрет папи Інокентія X. В Італії художника чекав гучний успіх, його було обрано членом римської академії.

Відвідав Веласкес і Неаполь, що тоді належав Іспанії.Владу іспанської корони уособлював віце-король.Придворним художником іспанького короля в Неаполі був Хосе де Рібера. Так зустрілися два великих іспанських майстра 17 століття.Веласкес не відчував в Рібері конкурента і всіляко сприяв придбанню картин Рібери в Мадрид, хоча їх художні манери значно розходились.

     
Повернення в Мадрид (пізній період)

У 1651 р. Веласкес повернувся у Мадрид. Цією подією мистецтвознавці датують початок пізнього періоду його творчості.

     
Хвороба і смерть

В 1652 р. художник був призначений королівським обер-гофмаршалом. Нова посада Веласкеса (у його обов'язки входила підготовка й організація свят при дворі) віднімала багато сил і часу. Після великого свята на кордоні із Францією, присвяченого одруженню інфанти Марії-Терезії із французьким королем Людовіком XIV, художник важко занедужав, і незабаром після повернення в Мадрид, 6 серпня 1660 року помер.

Творчість

Севільський період

Ранні полотна севільского періоду в основному були створені в жанрі бодегонів (ісп. bodegon - трактир). Загалом, то були натюрморти, кухонні сцени, трактирні замальовки. («Сніданок», близько 1617-1618; «Стара куховарка», близько 1620; «Сніданок двох юнаків», «Водонос», близько 1621). У схожому стилі написані й кілька релігійних картин цього ж періоду - «Поклоніння пастирів», «Поклоніння волхвів» (1619); «Христос у будинку Марфи й Марії» (близько 1620).

   Насамперед у них відчувається уважне вивчення молодим Веласкесом караваджистського мистецтва, багато зразків з якого були доступні в Севільї. А також довге перебування в майстерні Пачеко: робота з натури, старанність малюнка, точність подібності з моделлю.

Придворний живописець

                                                                    Філіп IV Іспанський, 1656

  У мадридський період майстерність художника вдосконалюється. Він звертається до екстраординарних для іспанського живопису античних сюжетів («Вакх, або п'яниці», 1628-1629, «Кузня Вулкана», 1630), а також історичних - «Здача Бреди» (1634).

      Портрети, створені Веласкесом в 1630-1640 роках, принесли йому заслужену славу майстра цього жанру. Хоча в портретах Веласкеса звичайно відсутні жести й рух, вони надзвичайно реалістичні й природні. Тло підібране так, щоб максимально відтінювати фігуру, колірна гама сувора, але пожвавлюється ретельно підібраними сполученнями кольорів. Веласкесу вдавалося в портреті передати характер людини, показати суперечливість рис його характеру.

     Найвідоміші портрети дона Хуана Матеоса (1632), генерала Олівареса (1633), кінний портрет короля Філіпа III (1635), папи Інокентія X (1648).

    Портретам пізнього періоду творчості Веласкеса у великій мірі властиві артистизм і психологічна завершеність (інфанта Марія Тереза, 1651; Пилип IV, 1655-1656; інфанта Маргарита Австрійська, близько 1660).

                                             Інфанта Маргарита Австрійська, 1660

                                                                                         Невідома

Сугак Богдан , IV-Б курс.

Сальвадор Далі

Сальвадор Далі ( 11 травня 1904 р.— † 23 січня 1989 р.) — іспанський художник, один з найвидатніших сюрреалістів ХХ століття.

Біографія

Дитинство

Сальвадор Далі народився 11 травня 1904 року в родині дона Сальвадора Далі-і-Кусі і доньї Феліпи Доменеч. Дитинство Далі пройшло в Каталонії, на північному сході Іспанії. Ще у ранньому дитинстві, судячи з поведінки і пристрастей маленького Сальвадора, можна було відзначити його нестримну енергію та ексцентричність характеру. Часті вередування й істерики приводили батька Далі в гнів, але мати, навпаки, всіляко намагалася догодити улюбленому синові. Вона прощала йому навіть найогидніші витівки. Як наслідок, батько став для сина втіленням зла, а мати — символом добра.

Талант Сальвадора до живопису проявився у досить юному віці. У чотири роки він, з дивними для такої маленької дитини стараннями, намагався малювати. Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому було 6 років. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, написаний на дерев'яній дошці олійними фарбами. Талант генія рвався назовні. Далі цілими днями просиджував у маленькій, спеціально виділеній йому кімнаті, малюючи картини. У містечку Фігерасі Далі брав уроки малюнка у професора Жоана Нуньєса. Серед улюблених картин молодого Далі була композиція французького художника Міллє «Анжелюс», вечірня молитва про померлих.

Репродукція картини Сальвадора Далі «Відкриття Америки Христофором Колумбом»

Юність

Під досвідченим керівництвом професора талант юного Сальвадора набув своїх реальних форм. Вже в 14 років годі було й сумніватися в здатності Далі до малювання. Коли Далі виповнилося 15 років, його вигнали з чернечої школи за погану поведінку. Але він зміг успішно скласти всі іспити і вступити до інституту (так в Іспанії називали школу, яка надає закінчену середню освіту). Інститут у 1921році йому вдалося закінчити з блискучими оцінками. Далі вступив у Мадридську Художню академію. У шістнадцять років Далі почав викладати свої думки на папері. З цього часу живопис і література стали рівноцінними частинами його творчого життя. У 1919 році в саморобному виданні «Студіум» він публікує нариси про Веласкеса, Гойю, Ель Греко, Мікеланджело і Леонардо. Бере участь у студентських виступах, за що на добу потрапляє у в'язницю.

На початку 20-х років Далі захоплювався роботами футуристів, але все-таки був сповнений рішучості створити власний стиль у живописі. У цей час у нього з'явилися нові друзі і знайомі. Серед них були такі видатні і талановиті люди, як поет Федеріко Гарсіа Лорка і Луїс Бюнюель. Екстравагантний вигляд художника дивував і шокував пересічних мадридців. Це приводило самого юнака в невимовний захват. У 1921 році помирає мати Далі.

У 1923 році за порушення дисципліни він був на рік відсторонений від занять в академії. У цей період інтерес Далі був прикутий до витворів великого генія кубізму Пабло Пікассо. У картинах Далі того часу можна помітити вплив кубізму («Молода дівчина» (1923)). У 1925 році з 14 по 27 листопада проходить перша персональна виставка його робіт у галереї Далмау. На цій виставці були 27 картин і 5 малюнків великого генія-початківця. Школа живопису, у якій він навчався, поступово розчаровувала його і в 1926 році Далі покинув академію. У цьому ж році Сальвадор Далі виїхав до Парижу, намагаючись знайти там для себе щось до душі. Вступивши до групи, яка об'єдналася навколо Андре Бретона, він почав створювати свої перші сюрреалістичні роботи («Кров солодше меду» 1928; «Світлі радощі» 1929). На початку 1929 року відбулася прем'єра фільму «Андалузький пес» за сценарієм Сальвадора Далі і Луїса Бунюеля. Сценарій створили лише за шість днів! Після скандальної прем'єри цього фільму автори запланували ще один фільм під назвою «Золоте століття». У 1929 році сюрреалізм став суперечливим питанням, для багатьох — неприйнятною течією у живописі.

«Жираф у вогні»

Молоді роки

Особисте життя Сальвадора Далі до 1929 року не мало яскравих моментів (якщо тільки не брати до уваги його численні захоплення нереальними дівчатками, дівчатами та жінками). Але саме у 1929 році Далі закохався в жінку — Олену Дьякову або Галу. У той час вона була дружиною письменника Поля Елюара, але стосунки її з чоловіком на той час вже були прохолодними. Саме ця жінка на все життя, що залишилося, стала музою, натхненням генія Далі.

Розрив із сюрреалістами

На початку 30-х років Сальвадор Далі вступив у конфлікт із сюрреалістами на політичному підґрунті. Його захопленняАдольфом Гітлером і монархічні прихильності розходилися з ідеями Бретона.

Після приходу до влади каудильйо Фрáнко у 1936 році Далі свариться із сюрреалістами, які займають ліві позиції, і його виключають з групи. Далі порвав із сюрреалістами після того, як ті звинуватили його в контрреволюційній діяльності. У відповідь Далі не без підстав заявляє: «Сюрреалізм - це я». Насправді Сальвадор був аполітичним, і навіть його монархістські погляди слід було розуміти сюрреалістично, так само, як і постійно рекламовану ним сексуальну пристрасть до Гітлера. Він жив ​​сюрреалістично, його висловлювання і роботи мали ширший і глибший зміст, ніж інтереси конкретних політичних партій. Так, 1933 року він намалював картину Загадка Вільгельма Телля, де зобразив Вільгельма Телля в образі Леніна з величезним задом.

Між 1936 і 1937 роками Сальвадор Далі пише одну з найвідоміших картин «Метаморфоза Нарциса». Одночасно виходить його літературна праця під назвою «Метаморфози Нарциса. Параноїдна тема». Раніше (1935 р.) у праці «Викоренення ірраціонального» Далі сформулював теорію параноїдально-критичного методу.

Далі в Італії

У 1937 році Далі відвідує Італію з метою ознайомлення з живописом епохи Відродження. Далі у захваті від творів Відродження. У його власних роботах починає домінувати правильність людських пропорцій і інші риси академізму. Незважаючи на відхід від сюрреалізму, його картини, як і раніше наповнені сюрреалістичними фантазіями. Пізніше Далі (в кращих традиціях свого зарозумілості і епатажності) приписує собі порятунок мистецтва від модерністської деградації, з чим пов'язує своє власне ім'я («Salvador» в перекладі з іспанської означає «Спаситель»).

"Постійність пам'яті"

Далі в США

Після окупації Франції німцями в 1940 році Далі їде у США (Каліфорнію), де відкриває нову майстерню. Він живе разом з Галою з 1940 по 1948 роки.

В американський період Далі приступив до циклу картин на релігійну тематику. «Спокуса Святого Антонія» (1946 рік), «Мадонна порту Льїгат» (1949 рік), «Відкриття Америки Христофором Колумбом» (1959 рік) й інші полотна створили йому славу «католицького живописця». Сам він говорив, що в католицькій релігії його полонило «рідкісне досконалість задуму» [12]. У 1949 році Далі навіть удостоївся аудієнції у Папи Римського Пія XII (пізніше його запрошував до Ватикану і Папа Іоанн XXIII). Але при цьому художник уважно стежив і за досягненнями науки. Він написав «Атомну Леду» (1949 рік) і «Ядерний хрест» (1952 рік).

У 1942 році Сальвадор Далі випускає белетризовану автобіографію «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим». Коли ця книга у 1942 році була видана, вона відразу викликала критику з боку преси і прихильників пуританського товариства. Його літературні спроби, як і художні твори, як правило, виявляються комерційно успішними.

Він співпрацює з Уолтом Діснеєм. Той пропонує Далі випробувати свій талант у кіно — мистецтво, яке в той час було овіяне ореолом чаклунства, чудес і широких можливостей. Але запропонований Сальвадором проект сюрреалістичного мультфільму Destino був визнаний комерційно недоцільним, і робота над ним була припинена. Далі працює з режисером Альфредом Хічкоком і малює декорації для сцени сну з фільму «Заворожений». Однак сцена увійшла в фільм дуже урізаною — знову ж таки з комерційних міркувань.

Далі, як правило, подобалася активна діяльність, і разом з Галою, яка постійно поруч з ним, він став відомий всім Сполученим Штатам Америки як король сучасного мистецтва. Далі також знайшов час, щоб написати роман «Приховані обличчя» про групу аристократів на порозі Другої Світової війни.

"Христос святого Іоанна від Хреста", 1951.

Останні роки

Ближче до 80-х років у Далі почалися проблеми із здоров'ям. Смерть Франка приголомшила й налякала Далі. Будучи патріотом, він не міг спокійно переживати зміни в долі Іспанії. Лікарі підозрювали у Далі хворобу Паркінсона. Ця хвороба колись стала смертельною для його батька. 10 червня 1982 року померла Гала. Хоча їхні стосунки не можна було назвати близькими, Далі сприйняв її смерть як жахливий удар.

Через сильне бажання бути поруч з її духом, Далі переїхав в замок Пубол, майже припинивши з'являтися у суспільстві. Попри це, його репутація зростала. У 1982 році Музей Сальвадора Далі, відкритий в Клівленді, штат Огайо, і містив велику частину його робіт, зібраних Є. і О. Рейнолдз Морз, переїхав до значний будинок в Санкт-Петербург, штат Флорида. Центр Жоржа Помпіду у Парижі влаштував велику ретроспективу робіт Далі в 1979 році, яка пізніше була послана через Ла-Манш до галереї «Тейт» у Лондоні. Подвійний показ ретроспективи дозволив широким верствам населення Європи ознайомитися з роботами Далі і приніс йому величезну популярність.

Серед нагород, які посипалися на Далі, було членство в Академії витончених мистецтв Франції. Іспанія удостоїла його найвищої честі, нагородивши Великим хрестом Ізабелли-католички, який йому вручив король Хуан Карлос. Далі був оголошений Маркізом де Пубол в 1982 році. Незважаючи на все це, Далі був нещасний і почував себе погано. Він багато працював. Все своє життя він захоплювався італійськими художниками епохи Відродження, тому почав малювати картини ближче до стилю епохи Відродження. Він також почав малювати у вільному стилі. Лінійний, експресіоністський стиль, що нагадує манеру Вінсента ван Гога, проявився у такій його картині, як «Ліжко та приліжкові столик люто атакують віолончель» (1983), де чіткі класичні лінії ранніх робіт Далі поступаються більш вільному, романтичнішому стилю.

У кінці 1983 року його настрій, як здавалося, трохи покращився. Він почав іноді прогулюватися по садку, писати картини. Але це тривало, на жаль, не довго. Старість брала верх над геніальним розумом. 30 серпня 1984 року в будинку Далі сталася пожежа. Він уже кілька днів був прикутий до ліжка, коли якимось чином воно загорілося. Можливо, причиною була несправна лампа, що стояла біля ліжка. Запалала вся кімната. Йому вдалося доповзти до дверей. Роберт Дешарне, який керував справами Далі протягом багатьох років, врятував його від смерті, витягши з палаючої кімнати. Опіки на тілі художника займали 18% шкіри. У лютому 1985 року стан Далі дещо покращився і він зміг дати інтерв'ю найбільшій іспанській газеті «Паїс».

Але в листопаді 1988 року Далі поклали в клініку з діагнозом «серцева недостатність». Серце Сальвадора Далі зупинилося 23 січня 1989 року. Його тіло забальзамували, на його прохання, і протягом тижня він лежав у музеї в Фігуерасі. Тисячі людей приїхали, щоб попрощатися з великим генієм. Сальвадора Далі поховали в центрі музею його імені під плитою, що немає жодних позначок.

Цікаві факти

Сальвадор Далі в 1972 р.

Дизайн Чупа-Чупса

Енріке Бернат назвав свою карамель «Чупсом», і спочатку в неї було тільки сім смаків: полуниця, лимон, м'ята, апельсин, шоколад, кава із вершками та полуниця із вершками. Популярність «Чупса» росла, збільшувалась кількість карамелі, що випускалася, з'являлися нові смаки. Карамель вже не могла залишатися в початковій скромній обгортці, потрібно було придумати щось оригіналье, щоб «Чупс» впізнавали всі. Енріке Бернат звернувся до свого земляка, знаментого художника Сальвадора Далі з проханням намалювати щось таке, що буде добре запам'ятовуватися[3]. Геніальний художник думав недовго і менше, ніж за годину накидав йому картинку, де була зображена ромашка «Чупа Чупс», котра в дещо зміненому вигляді сьогодні впізнавана як логотип «Чупа Чупс» у всіх куточках планети. Відмінністю нового логотипу було і його місцезнаходження: він був не збоку, а вгорі цукерки

У 2003 році компанією «Волт Дісней» був випущений мультиплікаційний фільм «Destino». Розробка фільму почалася із співпраці Далі з американським мультиплікатором Волтом Діснеєм ще в 1945 році, але була відкладено внаслідок фінансових проблем компанії.

З 1965 року в головній їдальні комплексу в'язниці на острові Рікерс (США) на самому видному місці висів рисунок Далі, котрий той написав як вибачення ув'язненим за те, що не зміг бути присутнім у них на лекції з мистецтва, як обіцяв. У 1981 році малюнок перевісили в хол «з метою збереження», а в березні 2003 року він був замінений на підробку, а оригінал викрадений, у цій справі висунули звинувачення чотирьом співпрацівникам. Незважаючи на те, що троє з них визнали себе винними, а четвертий був виправданий, оригінал так і не був знайдений[4][5].

Сальвадор Далі дуже любив солодощі і в обмін на логотип компанії «Чупа-Чупс» вимагав не грошей, а коробку льодяників кожного дня.

У Сальвадора Далі, як у людини оригінальної, і домашній улюбленець був незвичайним. Далі був дуже прив'язаний до свого екзотичного друга - гігінтського мурахоїда [6], вигулював його вуличками Парижу та навіть брав із собою на світські вечори.

Винаходи Далі

Сальвадор Далі був не лише геніальним художником, а й винахідником. Багато його винаходів втілені, хоча, на перший погляд, задум здавався абсолютно божевільним. Далі писав: «Усе винайдене мною втілене в життя — але не мною і настільки бездарно, що годі й казати».

Ось деякі з винаходів:

·         Спектральні окуляри-калейдоскоп, що змінюють реальне зображення. Це Далі придумав їх для автотуристів у разі, якщо пейзаж наводить нудьгу.

·         Туфлі на ресорах, щоб насолоджуватися ходінням.

·         Грим, що приховує тіні. Далі дійсно з ним експериментував, ретельно вивчаючи склад, яким користуються японські гейші.

·         Фотомаски для репортерів.

·         Пластикове крісло, що застигає у формі, відповідній до фігури людини, котра на нього сідає.

·         Сукні з різноманітними анатомічними накладками, сконструйованими з точних розрахунків і в повній відповідності з ідеалом жіночої краси, народженим чоловічою еротичною уявою. Мабуть, єдиною не зовсім звичайною деталлю суконь Далі є додаткові груди, які потрібно причіплювати до спини. Далі вважав, що вони повинні були зробити переворот в моді.

·         Накладні нігті з маленьким дзеркальцем у кожному з них.

·         Прозорий манекен, всередину якого наливають воду і запускають рибок

"Хвіст ластівки"

Латенко Марина, IV-Б курс.